Україна вже дуже довгий період часу живе у війні; люди, окрім страждань і болю від подій та постійного остраху, ще мають і дуже виснажливий психологічний фактор, такий, як: стрес від постійного очікування змін. І жах від того, що вони можуть відбутися саме тоді, коли ми їх перестанемо очікувати.

Втома та виснаження від очікування новин за близьких, очікування звісток про рідне місто, яке під ракетними ударами, очікування новин про зміну ситуації, очікування повітряної тривоги чи її відбою біля банку чи магазину або в сховищі школи, очікування завершення війни – це дуже складно для нашого ментального здоров’я.

Адже очікування – це процес незавершений, він тримає нашу увагу, а це точно втрата енергії, як наслідок, дика, неможлива втома навіть тоді, коли в реальності ніби трагічних подій немає.

Але ми унікальні: створюючи світ та події всередині нашої уяви, моделюючи безліч разів жахи у своїй голові, мозок вже переробляє наслідки цих віртуальних психотравм нашої уяви. І це важко!

Отже, як зберегтись, коли змінити ми нічого не можемо:

1. Перше і дуже важливе правило – жити реальними подіями навколо себе. Якщо їх немає, треба їх вигадувати, наповнюючи життя реальними фактами та враженнями, які зможуть перемогти уявні. Ось чому зараз робота з кольорами настільки важлива, бо вони досить активно впливають на ЦНС і збуджують, але не формують у нас травмуючих уявних картин. Малюємо на великих полотнах абстрактні кольорові зображення, це відволікає мозок.

2. Наступна проблема – це неможливість передбачати хід подій, тому наше мислення постійно навантажене складанням пазлів з відомої інформації в пошуку оптимальних варіантів реальності. Це вкрай виснажує, особливо коли є безліч реальних небезпек. І в нашому випадку в арттерапії також є вихід – створення колажів або гармонійних образів із частин, наприклад, тканин або кольорового паперу. Так ми ніби виконуємо функцію формування цілісності та знімаємо напругу невизначеності.

3. Постійний страх непередбачуваних подій концентрується в тілі і відображається в болях та спазмах, відчутті, що навіть коли все ніби добре, ми в очікуванні лиха. Це досить небезпечно, бо тіло може не витримати такого навантаження, і дійсно можуть бути трагічні симптоми від такої неконтрольованої напруги. Тому нагадую про пластичні матеріали: глина, восковий планшет чи, на крайній випадок, пластилін – організовують активну тілесну діяльність. Це, звісно, знімає навантаження тіла і є чудовим методом профілактики психосоматичних хвороб від стресу війни.

Отже, ми маємо чудові творчі методи самодопомоги, тому майже гріх їх не використовувати, коли треба витримати з мінімальними втратами. Рекомендую не забувати, що від того як ми збалансовані і стійкі всередині залежить не лише особиста перемога над тривожним стресовим станом, а перемога в цілому. Тож треба берегтись кожному, щоб заощаджувати сили і бути корисним задля спільної роботи зі звільнення України.